Новицкая Анна 18 лет
Час
Переходиш із простору в простір,
Як з дня переходиш у день,
Для тебе все легко і просто –
Немає «вчора», «потім» і «тепер».
І зупинити можна вітер,
Змішати можна море й сушу,
І загасити сонця світло,
Та не згасити запалену душу,
Яка пульсує центром світу
У рамках конкретного «Я»,
Що намагається втриматись на орбіті,
Не перейти у небуття.
Живую душу не згасити, бо вона
Не випарується і не здиміє,
Вона ж-бо не струна,
Що натягується й німіє.
І переходячи з простору в простір,
Такий чужий і незвичний для нас,
Душа увібре в себе Космос,
Бо тільки ними не керує час…
Пращур
Твій невідомий бог щоночі
Викрадає з неба сонце
Й ховається у ковдру із сузір’їв.
Ти віриш йому і в нього.
В нього золоті руки і ноги.
Ти ще зовсім не знаєш мого невір’я.
Ти в нього просиш поради,
Правди, відповідей і відради,
І зазираєш в його застиглі очі.
Вбачаєш знаки в усьому
Напівживому й неживому,
Та сам хочеш жити, хочеш щомочі.
І натягуючи в лука тятиву,
Ти возводиш йому хвалу –
Бо розум, на відміну від зброї, не бреше.
Ти переконаний, що ти у безпеці,
Поки уява в тебе – Homo-молодецька,
Тому що вірити в когось, тільки не в себе – легше…