Диана Рудик, 16 лет, Львовская область, с. Середпольцы
Кажуть, щасливі люди не плачуть,
І лице їх не омивали ще сльози.
Кажуть, мовби злого нічого не бачать,
Взимку їх не так сильно щипають морози.
Життя – така річ дивовижна й цікава,
Куди не піди, не шукай хоч би й як –
Немає людей, в кого завжди яскраво
Світиться щастям їх зодіак.
Я знаю щасливих, що іноді плачуть,
Гіркими до болю їхні є сльози.
І зло біля себе вони часто бачать,
І взимку щипають їх люті морози.
Та тільки зібравши всю віру й надію,
Вони, наче скеля, тверді і міцні.
Вселивши у серце малесеньку мрію,
Радість шукають у кожному дні.
***
Моє дитинство пахне казкою,
Любов’ю мами, повною тепла.
Безмежною від неї віє ласкою,
Вона – це світло сповнене добра.
Моє дитинство має запах зелені,
Старого лісу, що скрипів поза селом.
І того дуба, де будиночок на дереві
Ми збудували під ясним зелом.
Моє дитинство з битими колінами,
Не йди від мене, прошу, не втікай.
Ти пахнеш літом, вишнями і сливами,
Неначе справжній цього світу рай.