Анастасия Нестерук, 14 лет, г. Ровно

А поле диха запашним суцвіттям трав,

Легеньким вітром, що колише верболози,

Пухкими хмарами, що день у неба вкрав,

І тишею, що дзвінко ділить грози.

А поле бавить павутинку на стеблі,

Рахує пташок над бездонним видноколом.

Воно зігріється долонями землі,

Воно розсипеться смарагдами навколо.

У сотий раз перечекає, переснить,

У сотий раз перебудує літо в осінь,

А потім знову утече у власні сни,

Де буде літо, зорі, тиша й неба просинь.

  Вигадане нами

Вигадане нами завмерло між рядками,

Вже кимось перебуте, а кимось несказанне.

А кимось перетерте, розвіяне роками.

А кимось знов відтворене над білими листками.

Все вигадане нами зігрілося руками,

Зігрілося написане і днями, і ночами.

Все вигадане нами, звичайними словами,

ПО-НАШОМУ чарівне, завмерло між рядками…