•   +38 (048) 777-60-68
  • +38 (095) 638-61-79

Победители 2020

Яринка Ярош, 13 лет, г. Киев

Яринка Ярош, 13 лет, г. Киев

НАЙЦІННІШИЙ ПОДАРУНОК

 

 Христинка стояла біля вікна у своїй кімнаті і тихо плакала. Вона вже давно навчилася тихо голосити. Так, щоб ніхто не чув. Особливо – мама… А, може, просто всі голосні сльози виплакалися… Іноді після таких беззвучних схлипувань було мокро засинати на подушці. От і зараз ці солоні, тихі струмки текли щоками, скрапуючи на її улюблений фіолетовий реглан.

Он там, у дворі, її друзі грають у волейбол. Ось Оленка подає пас Максимові, він кидає м’яч через сітку Славкові, а Славко вправно відбиває. Біля нього –  близнята Маруся й Олесь… Це – волейбольна команда їхнього 7-В. Лише Христинки серед них немає.

Востаннє вони разом грали на початку листопада, допоки не випав перший сніг. А потім настала ця довга, холодна зима і Христинка захворіла. Тепер все страшне позаду, але грати у волейбол вона все одно не могла. Тільки щодня підходила до вікна, так, щоб її не було видно знадвору, і дивилась на їхню захопливу гру. Друзі щоразу гукали її, але вона відмовлялася. Не тому, що було важко бігати, ні, була інша причина, про яку вона ніяк не могла їм сказати.

Зітхнувши, Христина сіла на ліжко, обхопивши голову руками. Під своїми пальцями дівчинка не відчула жодної волосинки.

Останній рік радикально змінив Христинчине життя, зруйнувавши плани, мрії... Перед очима знову промайнули лікарняна палата, крапельниці, медики, ця страшна лазерна лампа, нескінченні хіміотерапії… Дівчинка не хотіла прокручувати в пам’яті ті жахливі місяці й струснула головою, як вона це раніше робила, коли у неї було розкішне волосся. О, як вона ним пишалася! Христина мала найдовше волосся зі всієї паралелі! А зараз нічого немає, лише неприємні думки снують у голові, наче розсипаний пазл. Від жалю до себе Христина розплакалась. Хоча за цей час вона навчилася терпіти фізичний біль, але змиритися з відсутністю каштанових кучерів ніяк не могла.

Як їй хотілося побігати разом із «Волейбольною шестіркою», але…

Понад усе Христинка не хотіла, щоб її побачили без волосся. Друзі досі не знали, що вона лиса – батьки спеціально купили парик, щоб ніхто про це не здогадався.

Христинка знову підійшла до вікна. На спортмайданчику сміялися, бо Славко незвично зловив м’яч, сплівши руки у химерний вузол. Дівчинка, сама того не помічаючи, висунулась із-за штори і почала уявляти, наче і сама там бігає. Ось вона ловить пас від Славка і кидає м’яч Оленці, і одразу біжить, щоб зловити вправний кидок від Олеся, а зараз…

Раптом вона помітила, що всі дивляться на неї. Їхні обличчя були розгублені. Христина мимоволі почухала голову і похолола… Вона забула одягнути парик! Зазвичай по квартирі дівчинка ходила без штучного волосся, а за волейболом спостерігала з-за штори. Сьогодні ж вона настільки захопилася грою, що забула про «небезпечну зону».

Усвідомивши, що друзі побачили її лисою, дівчинка зойкнула і затулила обличчя руками. Потім рвонула від вікна і впала на ліжко, не стримуючи голосного плачу. Трагічності додавало те, що завтра у Христини – день народження, і друзі мають прийти до неї!

До кімнати забігла стурбована мама.

– Я одна лиса на весь клас! Ні, на всю школу, на все місто! – плакала вона так голосно, як тоді, коли вперше дізналася про діагноз. – Я не хочу дня народження!

Мама ніжно обійняла донечку.

– Волосся обов’язково відросте, моє пташенятко! – втішала вона.

  • Я не зможу тепер з ними нормально спілкуватися, знаючи, що вони

бачили мене лисою!

– Якщо це справжні друзі, то для них це не важливо!

А чи є у неї справжні друзі? 

Цієї ночі дівчинці наснився чудовий сон.

«Нумо, Христинко, кидай!» – гукав їй Славко. «Як же гарно грати з друзями!» – раділа вона, жбурляючи м’яч на іншу частину поля.

Раптом дівчинка помітила, як ще один м'яч летить до неї. Вона хотіла його зловити, але ноги перестали слухатись і стали, наче ватні…

Несподівано хтось обережно торкнувся Христинчиного плеча. Вона розплющила очі і замружилась від лоскітного вранішнього проміння… Біля ліжка стояли усміхнені мама з татом, тримаючи в руках подарунок. Як шкода, що це був лише сон!

 «Дін-дон!» – невдовзі пролунав дзвінок у домофон. Христинка швидко одягла парик.

Це вони! Оленка, Славко, Максим, Олесь та Маруся. В їхніх руках не було подарунків, але чомусь усі волейболісти були у шапках.

– Ну, як домовлялися! – вигукнув Славко. – Раз, два, три!

– З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!!! – І зняли шапки.

Вони були лисі!

А потім підійшли до іменинниці й всі разом її обійняли. 

Це було найкраще Христинчине день народження! 

Після святкового частування «Волейбольна шестірка», тепер уже у повному складі, пішла на спортивний майданчик під Христинчиним вікном. Під час гри вона іноді плутала своїх друзів, бо ще не звикла до їхнього нового образу. 

Несподівано їй згадався сьогоднішній сон. Дівчинка не пам’ятала, чи було у неї там волосся. Але тепер це було не важливо. Вона і без кучерів була щасливою, бо мала справжніх друзів.

Категория

Проза, 1 место, Море талантов
Поделиться в сетях: