•   +38 (048) 777-60-68
  • +38 (095) 638-61-79

Победители 2020

Мария Нестеренко, 14 лет, г. Херсон

Мария Нестеренко, 14 лет, г. Херсон

21-й

–Я способен это сделать, правда?

–Ну, конечно, способен!

Дж. Паттерсон

–Я не зрозумів, що сталося. Чув автоголос: «Виклик служби допомоги запущено». Встати не міг, адже був у піні безпеки! – Фред-21 намагався пояснити перебіг аварії.

–І ви не бачили, що збили людину? Це був мер нашого міста Фред-01!

–Пам’ятаю лише рятівників.

–На щастя, життю мера вже нічого не загрожує. Але це не все. Зафіксовано, що ви нагрубили продавцю автосалону!

–Він був неуважним!

–Не перебивайте суддю! Це підтверджує вашу неадекватність. Камери свідчать, що ви розмовляли із собою, і це теж штраф. Загалом 15000 лачі. Якщо  сплатите, суд відпустить вас під домашній арешт.

Фред-21 ковтнув слину:

–Це великі гроші.

–Якщо не маєте грошей, суд реквізує вашу квартиру, авто, цінні речі. За нанесення шкоди людині ви покинете місто. Ви позбавлені імені Фред, для ідентифікації залишається ваш № 21.

Солдати виконавчої служби супроводжували 21-го: контролювали, як він збирав речі, везли до меж міста, вилучили чіп доступу до благ цивілізації. 

Нарешті Фред залишився один, подумки попрощався з містом і пішов до лісу. Його дивувало, що дерева стають незвично різними. Одне тонке і високе, друге товсте з корінням на видноті. Окрім білих, були квіти жовті і блакитні, навіть червоні! Хотілось розгледіти все детальніше, але насувалися сутінки.

 

 Вигнанець помітив яскраве світло і вийшов на галявину. Перед вогнищем стояв хлопець, на його плечі сидів дивний птах. 

–Привіт! Ти той самий Мирослав, якого показували по мегабаченню?

–Можливо, – хлопець очима виміряв чоловіка і чомусь засумував.

–Пробач, якщо засмутив. Я давно хотів дізнатися про тебе.

–Он воно що! Я таких фредів вже бачив. Питаються про моє життя, а потім розповідають з екранів дурниці.

–Зачекай. Я вже не Фред, а лише 21-й. Я нікому нічого не можу розповісти. Мене вигнали.

Юнак все ще з підозрою дивився на гостя:

–А не брешеш? Якщо обдурив…

–Вб’єш мене? – Фред несподівано для себе посміхнувся.

Мирослав змінив сувору гримасу на здивовану:

–А ти що, когось вбив?

–Намагався. Та й не сам, а моє авто.

–Добре, вірю. Якщо дійсно цікаво, поговоримо. Чув, що кожна людина від народження має свою зорю у Всесвіті і ціль життя?

–Ні.

–Ну, так. Глупо у фредів і питатися, – туманно висловився юнак.

–А як ти розумієш ціль життя?

21-й намагався розговорити хлопця. Той клопотав біля вогнища: обгорнув рибину у велике листя і розмістив на пласкій кам’яній брилі, що стовбичила посеред багаття. 

–В тому сенс, що треба щось створювати, робити світ кращім. У людини завжди є мрія, і він йде до неї. Ти маєш мрію?

Фред згадав, що дуже хотів супер-авто, але сказав чомусь про інше:

–Я останнім часом хотів розшукати тебе. Звісно, не ціною вигнання...

Мирослав глянув на гостя із зацікавленістю і справним рухом перевернув рибу – в повітрі поплив приємний аромат.

–Дивне, як для 21-го, бажання. 

–А в тебе яка мрія? – Фред був ображений.

–Знайти початок річки Месізі. Казали, що там ті, які не зголосилися жити в новітніх містах. Вірю, що мої мама і брат туди дістатися… Хочу побудувати білу хатинку, навкруги посадити фруктові дерева.

–А де зараз живеш?

–Я поки що йду…

–Можна піти із тобою?

–Взагалі-то тобі  не до чого.

Мирослав зняв рибу з «пательні», розложив на колоді, і, дуючи на пальці, розломив навпіл:

–Пригощайся, Фреде!

–Ти будеш це їсти?

Голос був таким здивованим, що Мирослав розсміявся. На його обличчі Фред роздивися ластовиння, яке кумедно рухалося.

–Звісно, буду. Для цього ж і готував! Це тобі не рідина в тубах.

Фред з осторогою простягнув руку, відломив білого м’яса. Це було смачно!

–Ти дивись, – стиха сказав юнак, – андроїди вже майже люди.

–Що кажеш? – Фред тримав хвіст форелі.

–Так, нічого…

 

За тиждень дорогу мандрівникам перегородила скеля. Вранішня тиша ще доглядала свої нічні сни, а Фред вже йшов розвідати подальшу путь. Він був майже на верхівці гори, коли почув стрекіт гелікоптера. Щодуху біг вниз, слідкуючи за залізною птицею. 

Мирослава не було ані в халабуді, ані на березі. Ручний папуга теж зник. Фред зібрав яскраві пір’їнки і поклав їх до торби. «Він повернеться!» – чоловік три дні не наважувався покинути зупинку. Настирливі дрони радили відійти: «Магнітні хвилі шкодять здоров’ю!» 

–Я дістануся витоків Месізі, – вголос наказав собі Фред і рушив в гору. Він згадав слова Мирослава: «За скелею ти можеш втратити сили.» Але Фред пам’ятав інше, теж не дуже зрозуміле: «Хто зна, може, ти впораєшся…»

21-й йшов вздовж річки і уявляв собі білу хатинку і яблуневий сад.

Категория

Проза, 3 место, Море талантов
Поделиться в сетях: