Степан Воронец, г. Киев «Ластівчані ігри»
Грамофончики
Влітку кручений панич
Вився по жердині
І в ясну липневу ніч
Виліз на вершину.
А була вона ясна,
Бо всю ніч палало
Біля річки та млина
Вогнище Купала.
Із дівчатами водив
Місяць хороводи,
І рясніли від вінків
Річки світлі води.
Ну а вранці, як і слід,
Всі пташки і квіти
Привітали Сонця схід
На вершину літа.
Тут і кручений панич
Розпустив бутончики –
І заграли навсібіч
Квіти-грамофончики.
Біля них туди-сюди
Сновигали бджоли,
Джміль гуде на всі лади,
Ніби радіола.
Тішать душу і мені
Ці ранкові квіти.
Може, в квітах десь на дні
Сховані магніти?..
Через ту купальську ніч,
Через квіти-дзвоники
Я, мов кручений панич,
Став сонцепоклонником.
Ластівчані ігри
Ластівки над річкою граються щодня:
Ластів’ята ластівку вчаться доганять.
В небі, де розлита синя акварель,
Ластів’ята з вереском крутять карусель.
Крутять мертві петлі і на віражі
Ледь води торкаються біля комишів.
Ось вони під хмарою, ось вони вже тут,
На польоті бриючім воду з річки п’ють.
Ті веселі ігри з виском пополам
Стануть у пригоді юним ластівкам.
Стануть у пригоді в рідній стороні,
Понад морем Чорним і на чужині.
Відтепер грайливих, спритних ластів’ят
Вже не схопить в кігті яструбок-пірат.
Може й наші ігри, перші відкриття
Стануть у пригоді на стежках життя.
Як минеться літо, крикнем ластівкам:
– Завтра вам до вирію і до школи – нам!
Літаюча тарілка,
або Школа над морем
В Одесі над морем тарілка кружляла
І сіла на березі біля причалу.
Зійшли із тарілки іно-плане-тяни
І мовчки пропали в ранковім тумані.
На згадку про ту таємничу мандрівку
На березі моря зосталась тарілка.
Це бачили хлопці із нашого класу,
Маяк у порту і рибалки з баркаса.
Сподобалась людям тарілка простора,
У ній розмістилася школа над морем.
Тепер у тій школі навчаються діти
Свою Україну і море любити,
Любити Одесу – коштовну перлину,
Південні ворота морської країни.
Морське прислів’я
Хто на морі не бував,
той Богу не молився.
Ми зі знайомим моряком
Ловили рибу на причалі
І на льоту дрібним бичком
Крикливих чайок годували.
Там розповів мені моряк,
Якому море по коліна:
– Ти народився, як і я,
В морській столиці України.
Коли ти був малим іще,
Знайома чайка на причалі
Тобі сідала на плече,
Про щось схвильовано кричала.
Вона з рибалками весь час
Ловила рибу на світанку
І проводжала наш баркас
До ставників і на стоянку.
А ще від рідних берегів
Літала аж до небокраю –
Туди, де щогли кораблів
Над морем небо підпирають.
Мабуть, під чайчиним крилом
В тобі прокинулось неждано
Бажання стати моряком,
А може, навіть капітаном.
З тих пір узимку й навесні
Не раз та чайка прилітала
В твої малюнки, в дивні сни,
В яких стояв ти за штурвалом.
А влітку крабів ти ловив,
Бичків нанизував на в’язку.
На День Нептуна Бог морів
Подарував тобі тільняшку.
Та хто на морі не бував,
На бурю з берега дивився,–
Той з Богом ще не розмовляв,
Хоч і не раз йому молився.
Коли на гойдалці морській
Твій корабель до хмар злітає,
А потім в прірві пропадає,–
Тоді д у ш а крізь буревій
Віч-на-віч з Богом розмовляє.
Таракуца
Художнику Сергію Савченку
Їде-котиться каруца,
Колесо скрипить.
А в каруці таракуца
Тихо торохтить:
– Не вези мене, каруцо,
На базар Привіз,
Там ціна за таракуцу –
Куца, як і скрізь.
Хай рушають коні з місця
Й відвезуть мене
До майстерні живописця,
Нашого Моне.
Візьме фарби він квітучі,
А не будь-яку,
Й розмалює т а р а к у ц у,
Наче п и-с а н-к у.
Восени по залізниці
В надвечірній час
Ми поїдем до столиці
Десь на вернісаж.
Завирує там щоденно
Море глядачів,
Завирує й біля мене,
Писанки степів.
Під гучні фанфари преси
В рідному краю
Я повернусь до Одеси
Зна-ме-ни-то-ю.
Королівський подарунок
Це не вигадка, не казка.
Розповім сьогодні вам,
Як зробив я за будь ласка
Подарунок... к о р о л я м .
Цілий день біля дощок
Танцював мій молоток
І гула ручна пила,
Як над квітами бджола.
А з рубанка, мов живі,
Розлітались по траві,
По дошках і по мені
Жовті стружки запашні.
Хлопці кличуть на маяк,
На баштан по кавуни.
Молоток киває: так,
А пила гуде: ні-ні!..
Та рубанок їх мирив:
Під горіхом у садку
Він по дошці шурхотів,
Наче хвиля по піску.
Тож і я усім казав:
– Ні, мені не до забав,
Я звільнюсь, коли віддам
Подарунок к о р о л я м .
А які то королі,
Поясню без зайвих слів:
Так у нашому селі
Називають всі к р о л і в .
Це для них, немов бджола,
Так старалася пила
І трудилися гуртом
Мій рубанок з молотком.
Від незвички на руках
Мозолі натер я – жах!
Та зате мої кролі
Житимуть, мов королі.
Циркові артисти
За рядком К. Чуковського
По дорозі два ведмеді
Їдуть на в е-л о-с и-п е-д і :
Крутять лапами педалі,
Дзен-дзелень! – і їдуть далі.
А за ними ведмежатко
Верещить на самокаті.
Коліщатка-верещатка
Помагають верещати.
Поспішають без оглядки
Два ведмеді-акробати,
Бо не хочуть з ведмежатком
Знов вертатися за ґ р а т и .
Ці заслужені артисти
І улюблені герої
Утекли до л і с у з міста
Із вистави циркової.
Там гриби, горіхи, груші,
Журавлини теж доволі.
Хоч вона ще кисла дуже,
Та зате солодка в о л я .
В лісі темному ведмедям
Не страшні сніги й морози,
Бо вони з велосипедом
Зазимують у барлозі.
А з весняними вітрами
Помандрують у долину
І наймуться сторожами
Біля вуликів бджолиних.
Ну а свій в е-л о-с и-п е д
Поміняють там н а м е д .
Співучий сад
Вже півень на воротях кричить: «Ку-ку-рі-ку!
Воскресла абрикоса у нашому садку!..»
Навколо абрикоси під музику бджоли
Взялися ми за руки і пісню завели:
Погляньте – знову біля хати
Весна заквітчана стоїть!
Благослови нас, рідна мати,
Весні ворота відчинить.
Навколо абрикоси танок водили ми,
А співом розвивали наш сад після зими.
Бо вже пора будити веснянкою усіх:
І яблуню, і грушу, і вишню, і горіх.
Почула пісню мати і вийшла у садок
З насінням чорнобривців, левкоїв, нагідок,
З розсадою живої, квітучої краси.
А наш садок співає на різні голоси:
Погляньте – знову біля хати
Весна заквітчана стоїть!
Благослови нас, рідна мати,
Весні ворота відчинить.
Хміль-верхолаз
У містечку Яготин
На Зелене свято
Хміль обвив з усіх сторін
Нашу білу хату.
Хміль тини позаплітав,
Клечанням зеленим
Вікна, стіни заквітчав
І телеанТену.
Якби на хміль не мороз
Та не хуртовини,
Він би і на х м а р о ч о с
Виліз без драбини.
Хміль би й х м а р у заквітчав,
Та через морози
Він три місяці проспав,
Приморозив лози.
Від морозів сонний хміль
Снігом укривався,
А в буран і заметіль
У замет ховався.
Так він зиму зимував
Пополам із горем:
Душу в п’ятки заховав –
У глибокий корінь.
Та на весну хміль ожив,
Вдруге народився,
Хату лозами обвив
І на дах п о п л і в с я .
А поплівся хміль туди,
Бо цікаво знати,
Як ростуть там у гнізді
Юні Ле-Ле-чата.
Полетять вони звідсіль
Аж за море синє
І розкажуть там про хміль,
Хміль із України.
Пригоди жолудя
Впав на землю із гілок
Жолудь у беретику.
Виріс з жолудя дубок,
От так арифметика.
Промайнуло кілька літ,
Стелить осінь золото.
А з дубка нам шлють привіт
Внуки діда Жолудя.
Всі вони в беретиках.
От так арифметика.
А якщо цей урожай
Посадити знову,
Тут колись, як водограй,
Зашумить діброва.
З жолудя в беретику,
От так арифметика.
Буду я зелений шум
Слухати під дубом
І про жолудь напишу
Дітям-книголюбам.
Дітям у беретиках,
От так арифметика.
Горить криниця
За Р. Барадуліним
Від удару блискавиці
Під гіллястим дубом
Загорілася криниця
З журавлем і зрубом.
Просто жах! Горять колоди –
Аж до неба полум’я!
Чим гасити наш колодязь?
Не руками ж голими!
Що робить?
Біда одна –
Вигорить
Вода
До дна!
Що робити?
Підкажіть
За винагороду:
Як водою,
Поясніть,
Погасити
Воду?. .
