• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2017

Выходцева Виктория 10 лет (Херсон)

Выходцева Виктория 10 лет (Херсон)

Диптих "Адмірали мого міста"

 

В нас у дворі (тобто проти мого дому) стоїть пам’ятник адміралу Федору Ушакову. Мені якось прикро, що проспект Ушакова і вулиця адмірала Олексія Сенявіна не перетинаються. Це було б, як кажуть дорослі, символічно, адже долі цих адміралів пов’язані із Херсоном. Ось я написала дві легенди про адміралів та об'єднала їх у диптих.

 

І.

Зоряний корабель, або

Таємниця адмірала Сенявіна, хрещеного батька Херсона

 

Дідусь з онуком Назаром нарешті вибралися на риболовлю з ночівлею. Скільки зусиль було переконати бабусю, що Назар уже досить доросла, майже десятирічна людина, яка має право на пригоди.

- Хай бабуся нянькує маленьку Віку, а чоловіки самі дадуть собі раду! - усміхнувся дідусь у пишні капітанські вуса.

Назара та його молодшу сестричку батьки на літо довірили бабусі й дідусеві, які мали чудову дачу на Дніпровському лимані.

Дідуся Назар обожнював. Той свого часу був справжнім капітаном, мав безліч морських дрібничок, смішно, по-моряцькому  лаявся і був дуже добрим – навіть онуці Віці дозволяв смикати себе за вуса, коли вона була ще зовсім маленька.

Коли вже і рибка наловилась, і смачна юшка з’їлась, Назар з дідусем відпочивали та спостерігали за зоряним небом.

- Бачиш, дідусю, зорі нагадують корабель з  вітрилами, - сказав Назар.

- Так, нагадують. До речі, я саме пригадав одну старовинну легенду…

Чи знаєш ти, Назаре, чому взагалі з’явилося наше місто Херсон? Колись сама імператриця Катерина ІІ наказала спорудити на Дніпрі верф – місце для будівництва кораблів. Випало виконувати цей наказ адміралу та кавалеру ордена Олександра Невського Олексію Наумовичу Сенявіну.

Адмірал ретельно особисто дослідив район нашого лиману та Дніпро біля нього. Хоч лиман і мав достатню глибину, однак місцевість не дозволяла спускати великі кораблі на воду. А ось місцевість, де знаходиться наш сучасний Парк Слави (тоді це був район Олександр-Шанц), адміралу сподобався. Дуже зручно там будувати кораблі та по схилу спускати їх на воду. Але глибина Дніпра була замала для важких лінійних кораблів – вони одразу сіли б на мілину.

Існує переказ, що адмірал Сенявін спостерігав за зорями, як от ми з тобою зараз, і міркував про те, як йому вчинити. Та ось йому примарилося, коли він стояв вночі на палубі свого судна, що в небі з’явився корабель, зітканий із зірочок, але якийсь чудний – без щогл та вітрил. Зоряний корабель плив по небу, а потім раптом почав плавно спускатися по доріжці із зірок – прямісінько у води Дніпра. Сенявін, не вірячи власним очам, зауважив, як зоряний корабель попрямував у бік лиману. Чим далі той плив, тим швидше перетворювався. Ось уже можна розгледіти щогли, а ось і вітрила та бойове оснащення. Здавалося, що незримий художник домальовує кораблю все нові і нові деталі. Сенявін простягнув руку до корабля, та він розтанув. А схожі на янголят блискучі зорі повернулися на небо.

Так неймовірний випадок спонукав адмірала заснувати поселення і верф саме на тому місці, де сьогодні розташувалися Парк Слави і парк «Херсонська фортеця». Тож у Херсоні стали будувати тільки корпуси кораблів, а далі спускали їх у Дніпро на спеціальних плотах і переправляли до лиману. А вже на лимані добудовували корабель усім важким обладнанням…

Дідусь замовк, і вони з онуком ще довго милувалися зорями. Вночі Назару снилося, що він – капітан на тому зоряному кораблі, що колись спустився до адмірала Сенявіна.

ІІ.

Три «Святих Павла»  адмірала Ушакова, або

Привид - це на щастя

 

Віка обережно висунула ніс з намету. Вона уже разів сто пожалкувала, що погодилася переночувати у палатці, а все це через подружку Світланку. Ось вона спить собі і ще й усміхається уві сні.

«Їй добре, вона звична, - подумала Віка і стенула плечима. – А мені би зараз у тепло та затишок».

Дівчинка вислизнула з намету та мимоволі замилувалася краєвидом, який відкрився перед нею. Серпневий ранок опустив туманну димку над Дніпром. Свіже повітря та величезний простір заворожили споглядачку.

Гордість не дозволяла Віці тихенько пробратися на дачу і звернутися клубочком на зручному ліжку – капосний Назар, старший за неї на півтора роки брат, все життя буде над нею насміхатися. Ночувати в палатці – це був спір, який треба було виграти і втерти носа братові.

«І що в ньому знайшла Світлана?» - міркувала Віка, спускаючись до Дніпра.

Те, що Світланці подобається Назар, знали, мабуть, всі у 6-А класі, за виключенням самого Назара, який, окрім своїх макетів кораблів, більш нічого не хотів помічати.

Віка вмилася прохолодною водою, потягнулася і…

Так і завмерла з відкритим ротом. Із туману виринув і величаво проплив перед нею стародавній корабель з піднятими вітрилами. Три щогли погордо хизувалися білосніжним вбранням. Чавунні гармати загрозливо витріщалися з гарматних портів. Над кормою та на грот-щоглі розвівався стяг: на білому фоні – синій хрест по діагоналі. Перші сонячні промені виблиснули золотом на поясній фігурі, яка прикрашала носову частину корабля. Безшумно корабель проплив перед наляканим дівчиськом і почав занурюватись у туман.

Перед Вікою промайнули вікна верхньої галереї та випуклий двоголовий орел в обрамленні знамен. Під нижніми вікнами йшов напис: «СВ. ПАВЕЛЪ». Востаннє тьмяно виблиснули золотом літери назви та візерунки на гербі. Туман нарешті поглинув усе.

Дівчинка тільки зараз змогла поворухнутися і глибоко вдихнути. Серце калатало, а в роті пересохло. Тільки вчора увечері, сидячи біля вогнища та наминаючи шашлик, вона з подивом та недовірою слухала брата, який розповідав страшилку про привид-корабель, що з’являється на Дніпрі та забирає всіх дівчат.

- Назар! – крик дівчинки розбудив мирних дачників та переполохав усю живність навкруги.

Бабуся, Назар і Світлана довго заспокоювали Віку та сусідів. Розповіді юної очевидиці ніхто не повірив.

- Наснилося щось, - бурчали сусіди, зачиняючи вікна.

Тільки бабуся з подивом перепитувала: яка саме фігура прикрашала корабель.

Назар спробував швиденько намалювати судно, а потім поліз до Інтернету.

- Віко, Світлано, дивіться, корабель «СВ. ПАВЕЛЪ» дійсно існував і його капітаном був Федір Ушаков. Назву цьому кораблю дав 17 серпня 1797 року імператор.

- Сьогодні 17 серпня і є, - здивовано сказала Віка.

Бабуся зі світлим сумом (дідусь зараз знаходився на лікуванні після складної операції) подивилася на дітей і мовила:

- Ваш дідусь теж був капітаном і дуже поважає морську історію Херсону. Існують історичні дані про три кораблі Ушакова. Цікаво, що всі вони носили назву «СВ. ПАВЕЛЪ». Про це колись розповідав вашому дідусеві його дід. Тому, мабуть, чоловіки  нашого роду не можуть жити без кораблів. Бабуся лагідно посміхнулася до Назарчика, котрий прочитав з Інтернету:

- Федір Ушаков розпочав кар’єру на кораблі «СВ. ПАВЕЛЪ», охороняв торговельні судна три роки. Через декілька років під його командування став військовий корабель із такою самою назвою. На ньому Ушаков одержав три величні перемоги. Це судно завжди було у центрі бою і захищало інші кораблі. Останній свій морський шлях Ушаков провів на однойменному кораблі. Федір Федорович дуже любив свої кораблі і важко прощався з ними, коли їх списували на дрова.

Назарчик замовк, а бабуся продовжила:

-  Звісно, можна зрозуміти тугу великого капітана за своїми бойовими друзями, адже кожне судно він вважав своїм другом. Це може зрозуміти тільки справжній моряк.

Так ось, іноді у величні дати стародавніх боїв або у ті дні, коли кораблі рушили у бойовий похід, привиди цих кораблів з’являються на Дніпрі, або на Чорнім морі, або на Середземнім. Побачити їх – на щастя і на добро. Ваш дідусь розповідав мені, що, коли був малим, бачив на Дніпрі величний корабель «СВ. ПАВЕЛЪ», але його прикрашала фігура золотого лева. Десь через тиждень повернувся з війни його татко, який був механіком на міноносці.  Після цього і він вирішив стати моряком.

- А я на носі корабля побачила фігуру людини, - прошепотіла Віка.

- Не на носі, а під бушпритом на княвдигеді! І не людини, а святого Павла, - презирливо поправив сестру Назар (тут він міг би спіймати на собі захопливий погляд Світлани, але…). – Я прочитав, що фігура святого Павла прикрашала останній корабель Ушакова, а на попередніх був лев.

- А що, бувають тепер і дівчата капітанами… – мрійливо промовила Віка, звертаючись до Світланки.

Побачивши, як витягнулося обличчя у Назара, дівчата і бабуся весело розсміялися.

Ось так! Знаючи історію і пам’ятаючи, що наш Херсон – дуже цікаве місто, ви ніколи не злякаєтесь, якщо побачите на Дніпрі привид старовинного корабля. Це ж на щастя!

Категория

Проза, Гости конкурса, 2 место
Поделится в сетях: