• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2017

Ярош Ярина 10 лет (Киев)

Ярош Ярина 10 лет (Киев)

ПІГУЛКИ ХОРОБРОСТІ
 
Жив собі Андрійко. Був він хлопцем сором’язливим і тихим. Та й вчився з серединки на половинку, і в табелі у нього стояли лише вісімки та сімки. 
Одного вечора Андрійко повернувся зі школи сумний. Тому що знову в нього не вийшов твір з української мови. Хлопець одержав всього шістку і відчував себе невдахою. 
Через те, що Андрійко ліг спати у пригніченому настрої, сон до нього довго не йшов. 
Нарешті наш герой заснув. Сниться йому, що він у своєму ліжку – лежить і спить. Раптом до нього підходить гном і кладе під подушку баночку з якимись малесенькими жовтенькими пігулочками. Андрійко з несподіванки аж прокинувся.  На годиннику була шоста ранку. Він заліз руками під подушку і… витягнув малесеньку баночку з манюнькими жовтенькими пігулками. 
Хлопець був більш ніж приголомшений. Він взяв баночку і покрутив у руках. На етикетці було написано: «Пігулки хоробрості  та вдачі. Приймати по 1 шт раз на день». Андрій від задоволення потер руки. Потім згадав, що на групі подовженого дня він не встиг дописати вправу з української мови. Він взяв одну пігулочку і ковтнув. І швидко сів за уроки.
І, о – перше диво - руки немов писали самі. Андрійко навіть не думав, що писати – його руки самі рухались. Коли він закінчив робити домашнє завдання, заглянув до зошита, і побачив охайний почерк (хоч зазвичай Андрійко писав, як курка лапою).
Після цього хлопець пішов на кухню готувати для мами і для себе сніданок. Тато Андрійка працював у поліції, тому зазвичай йшов на роботу, коли вони ще спали.
Андрій зробив для мами чай, а для себе – какао.
Хоч чомусь завжди чай у нього виходив занадто солодким, а какао – занадто гірким, цього разу йому все вдалося! Бо Андрійко повірив в те, що він зможе це зробити добре.
Потім хлопець зварив манну кашу і пішов будити маму. Він не встиг навіть дійти до маминої кімнати, як раптом у двері хтось постукав. Андрійко відчинив і побачив поштаря, який приніс вранішню газету. Хлопчик взяв її і поклав на полицю в коридорі.
Він розбудив маму і вони разом пішли на кухню.
Мама була у захваті від того, що її син сам приготував сніданок!
Поснідавши, Андрійко вдівся і пішов до школи.
На уроках він вперше не боявся піднімати руку і вперше одержав гарні оцінки.
А на великій перерві Андрійко помітив, як один шкільний хуліган з кулаками накинувся на маленьку першокласницю. Хуліган був на цілу голову вище за Андрійка і всі його боялися.
Андрійко теж спочатку злякався, але потім згадав, що він вранці з’їв пігулку хоробрості і сміливо встав між хуліганом та маленькою дівчинкою.
– Не чіпай її! Як тобі не соромно ображати менших! Тим більше дівчаток!
Хуліган, який не звик, щоб йому чинили опір, вражено відступив. А потім продзвенів дзвоник і всі розійшлися по класах.
Андрій повернувся зі школи щасливим та гордим.
Тато був вже вдома і читав газету. Як тільки хлопчик  зайшов  до кімнати, татко підійшов до нього і повідомив, що за три дні  відбудуться Всеукраїнські дитячі лижні перегони на дистанцію один кілометр – так написано в газеті.
– Ну що, братимеш у них участь?
– Ну, не знаю... – вагаючись, сказав Андрійко.
Але згадав, про з’їдену пігулку хоробрості і з радістю погодився.
Весь вільний час Андрійко готувався до змагань.
І нарешті, настав довгоочікуваний час – час перегонів.
Дітей було дуже багато. У Андрійка від хвилювання калатало серце.
І ось уже Андрійко стоїть на старті, свисток і він … їде!
Спочатку його перегнала дівчина Яринка, потім він її перегнав, потім його наздогнала зграйка старшокласників, від яких він теж вирвався вперед і вже залишалося метрів 200 до фінішу, як його обігнав Мишко-старшокласник із сусідньої школи і не просто обігнав, а підступно підставив підніжку.
Андрійко з розгону гепнувся у сніг і вже був готовий розплакатися від відчаю та зійти з дистанції, але вчасно згадав про з’їдену пігулку хоробрості. Хлопець знову встав на лижі та як вітер помчав уперед.
Він з легкістю обігнав Мишка і прийшов до фінішу перший. Другою була Яринка, а третім – засмучений Мишко.
Переможця нагородили кубком з медаллю та поїздкою до дитячого літнього табору.
Відтоді Андрійко перестав бути сором’язливим, боятися перешкод на шляху до успіху і став найхоробрішим  у класі.
І, скажу вам по-секрету, що Андрійко так і не дізнався, що в тій маленькій баночці були не чарівні пігулки хоробрості, а звичайнісінькі жовтенькі вітамінки. 

Категория

Проза, Гости конкурса, Лауреат
Поделится в сетях: