• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2017

Драгомирецкая Анна 9 лет

Драгомирецкая Анна 9 лет

ГОСТИНИ У ДІДА МОРОЗА

Дінь, - дінь, - дінь, - дон, - дон, - дон, - дінь, - дінь, - дінь, - дон, - дон. Відбило 11-ту годину.

- Ну татку, будь ласка, розкажи мені щось! – проскиглила Оленка. Проте татко твердо, але ніжно сказав:

  • - Ша! Годі, Оленочко, годі. Час спати.
  • - На-а-добраніч, – сказав він, позіхнувши.

- Татку! Розка-а-а-жи мені щось!

- Досить, досить Оленочко, – у голосі тата задзвеніла криця.

- Тоді, татку, заспівай мені колискову!

- Добре, добре, заспіваю. І тато завів:

Баю, баю, спи малятко,

Баю, баю, спи дитятко,

Баю, баю, спи дитя,

Баю, баю, засинай скоріше,

Бо приїде Дід Мороз,

Разом з деревішем*,

А побачиш все ввісні,

І побачиш все тоді...

Баю, баю, спи малятко,

Баю, баю, спи дитятко,

Баю, баю, засинай скоріше,

Бо приїде Дід Мороз

Разом з Миколаєм...

І Оленка поринула в сон. Точніше їй так здалося, бо тато доспівав колискову і пішов спати.

І раптом Оленка почула стукіт. Вона тихенько піднялася з ліжка і відчинила фіранку. Нараз війнуло холодком. Але ... що це за диво ? З холоду утворилась дівчинка.

Вона була одягнута в мерехтливе біле довге плаття, на якому були вишиті візерунки, на руках білі рукавички, на голові – кришталеві квіти, а волоссячко було біле й сяяло.

  • - Привіт, – весело мовила вона.
  • - Ой, а ти хто? – запитала Оленка.
  • - Мене звати Сніжжа.
  • - А мене – Оленка.
  • - А ти знаєш, що тебе запросив на гостини Дід Мороз? – запитала

Сніжжа. Оленка відповіла мовчанкою.

----------

* дервішем

  • - Що таке? – запитала Сніжжа. – Чого ти так дивишся?
    • -  Дивись, там, у вікні... –  промовила Оленка. ... – Та ні, ніби нікого...

А як потрапити до Діда Мороза?

  • - Щоб потрапити до Діда Мороза, треба сказати заклинання:

      Ене-бене,

      Суп-компене,

      Ене-бене-фракс,

      Що захочу забажакс,

      Фракс-забажакс

      Корімемакс!

      Що я хочу ?

      Я ж бо хочу

      В Діда Мороза бути враз !!!

         І Оленка раптом побачила святкову залу, в якій грала музика. Кришталево-білі стіни сяяли білизною. На стінах красувалися чудові візерунки. А навколо – білочки, зайчики, лисички... Усіх неможливо злічити.

         А столи! Вони аж згиналися від ласощів. На них були і пироги з маком,  м’ясом, рибою, а ще з яблуком, капустою, вишнею та картоплею. Були навіть із жолудями, горіхами і шишками. Це для білочок і кабанчиків.

         За столами сміялися, гигикали та розважалися звірі. Зайці, лисички, ведмеді, кабани, сови, горобці та синички... Їх було дуже багато !

         Посередині зали сяяла різними кольорами ялинка. Прикраси на ній миготіли й блискотіли. Коло ялинки на кришталевому троні сидів Дід Мороз. Коло його трону було три таких самих, але малих тронів. На одному з них сиділа Снігуронька. А два інші місця були незайнятими.

         Сніжжа підвела Оленку до середнього місця, а сама сіла на останній трон.

         Дід Мороз раптово повернув голову до Оленки та посміхнувся.

  • - Привіт, Оленко. Вітаю тебе у нашій країні Снігованії.

Потім посміхнувся до Сніжжи:

- О, привіт, Сніжжо. Молодець, спасибі тобі, виручила. Бач, я не міг відправити до Оленки з посланням Снігуроньку. Треба було готуватися. Без Снігуроньки мені просто не можна було... Не все у мене виходить без Снігуроньки, – сказав і розвів руками.

         - Ох, пробачте, гості мої дорогі. Що це я теревеню, все про себе та про себе...

         Він прокашлявся, підвівся. Усі гості принишкли. І Дід Мороз почав:

- Отже, мої любі гості. У нас з’явилася така мила особа, як Оленка. Оленко, підведись, будь ласка.

Оленка слухняно підвелась.

- Їй до нас допомогла дістатись Сніжжа. Сніжжо, будь ласка, покажись усім моїм гостям. Щоб ви знали, Оленка – з королівського роду. Її пра-пра-пра-пра-пра-прадід був королем Єгипту, Ізабелантій VI. А його батько – Павлентій ІІ. А дід Ізабелантія – Григорашантій І... Ну годі про це... До того ж це було так давно...

         - Оленко, зараз прийдуть мої помічники – білозуби з племені чепурунчиків. Вони відведуть тебе до твоєї кімнати, там ти переодягнешся. Добре? – запитав він.

         - Звичайно, – відповіла йому Оленка.

         Дід Мороз змахнув руками і ... з’явилися білозуби. Їх було четверо. Вони були одягнені в біленькі сорочки, чорні піджачки, червоні краватки, чорні штани та чорні лаковані чоботи. На головах вони мали чорні циліндри. Ці хлоп’ята були невисокі – ледь-ледь вищі за Снігуроньку. Коли білозуби побачили Діда Мороза, Снігуроньку, Оленку та Сніжжу, вони привітно посміхнулися.

- Чим можу допомогти? – поцікавився один, мабуть, головний білозуб.

Дід Мороз сказав:

- Будь ласка, хлопці, ви могли б відвести оцю... е-е-е-е... панянку до її кімнати? – Дід Мороз показав на Оленку.

  • - Звичайно, – відповів головний білозуб.

- Пішли, – він запрошувальним жестом покликав дівчинку за собою. Оленка впевнено пішла за ним.

         І ось вони прийшли. Білозуб підвів дівчинку до дверей, які були оббиті червоним оксамитом.

         - Заходь, тут твоя кімната, - сказав він дівчинці. Дівчинка ввійшла до кімнати. Кімната була оздоблена золотом. Там було велике ліжко, застелене рожевою ковдрою. Коли Оленка вирішила полежати, то виявилося, що ковдра пахне свіжою м’ятою, малиною, запашним яблуком. Вона була м’яка як пелюстки яблуні, троянди та шипшини разом узяті. Біля ліжка стояв туалетний столик з червоного дерева. На стіні висіло дзеркало з срібною рамою. Недалеко від ліжка стояла шафа. Оленка зазирнула туди. Там були різні сукні. Дівчинка вбрала рожеву сукню з красивими золотими візерунками. Іще вона золотистий капелюшок із золотистим серпанком, взяла срібні і золоті кільця зі смарагдами та рубінами. А ще були срібні туфельки. Дівчинка вбрала все та вийшла з кімнати.

         - Ого! Яка красуня! – здивувалися білозуби.

         - Да ви просто князівна, – вигукнув один з білозубів

Категория

Проза, 3 место
Поделится в сетях: