• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2017

Дремелюх Александр 10 лет

Дремелюх Александр 10 лет

Планета загубійок
Казка

Я прокинувся, як завжди пізно із до болю мені знайомим відчуттям: вже кудись запізнився, вже щось забув чи загубив напередодні. Все було як завжди, але все ж таки щось Не Так.
У моїй кімнаті чомусь разом зі мною прокинулись багато незнайомих мені хлопчиків та дівчаток. У них був такий же вираз обличчя, як і у мене: нудьгуюче - здивований. Певно, вони як і я вже кудись запізнились, уже щось забули чи загубили напередодні. А за вікном нас весело зустрічали Два Сонця. Так, не дивуйтесь, саме два. Одне виглядало із-за іншого із великою зацікавленістю.
У наступну мить двері тепер безмежної кімнати відчинилися і на порозі з’явився справжнісінький Робот. З веселою фразою, яка здавалось доносились із глибокої криниці, яку він носив у собі, він звернувся до нас:
- Вас вітає Планета Загубійок. Добрий ранок, нові мешканці нашої планети! На вас чекає захоплююча екскурсія нашим Знайдилендом, який вважається справжньою гордістю нашої планети.
Я просто занімів від подиву. Ймовірно, подібне відчували і мої нові друзі, бо ніхто просто не міг зрушити зі свого місця. Автобус, схожий на велетенську бабку, уже чекав нас за порогом моєї кімнати. Ну дійсно, прямо бабка з колесами. Я навіть назву йому придумав – Бабколіт. Наш бабко літ піднявся над містом двох сонць та зовсім без крил, але так хутенько поніс нас до Знайдиленду.
По дорозі ми всі перезнайомились і виявилося, що нас зібрала тут одна біда – ми Загубійки. Хтось із нас завжди губив зошити, хтось олівці, хтось звичайна ж річ рукавички, а хлопчик з рум’яними щічками виявляється загубив Совість, а дівчинка з кумедними косичками – Довіру. А високий худорлявий хлопчисько з ластовинням – навіть відчуття Гумору. Отакої! В середині себе я відчув якийсь неприємний холодок…
Та в ту ж мить наш бабколіт уже підлетів до Знайдиленда, і гори зошитів, книг, портфелів, олівців височіли посеред нього, а за ними просто неба  стояли самі справжнісінькі літаючі тарілки самих незвичайних конструкцій. Мабуть занесло їх із найвіддаленіших Галактик нашого неосяжного Всесвіту. А ще я помітив величезні екрани, які оточували увесь цей гармидер, а на них демонстрували різні фільми, тільки чомусь кадри так швидко змінювалися, що я і второпити не встиг, що то за кіно, але коли скрикнув мій сусід справа, та почав бурмотіти щось про свої сни, то я одразу ж зрозумів, що ми дивилися на екранах Загублені Сни. І гарному настрою одразу прийшов кінець.
Мене навіть не розвеселило, як робот, натиснувши щось там у себе на животі, миттєво перетворював книги на птахів, які ширяли навколо нас, тріпочучи крилами – сторінками, а зошити – на зграйки різнокольорових рибок, які високо вистрибували із води і заглядали в ілюмінатори нашого бабколіта. І навіть дротики – олівці не хотілося метати за якісь там призи із інопланетних кораблів.
Втрачені речі швидко знаходили своїх господарів серед моїх нових друзів, а от ті, що загубили щось цінніше, ніж речі, приголомшливо озиралися навкруги і намагалися заховатися серед натовпу, тільки щоб не дивитися у бік безликих манекенів, які стояли посеред Знайдиленду. Так, саме безликі манекени уособлювали все те найкраще, що на нашій чудовій матінці – Землі складає людину з великої «Л»: Здібність, Натхнення, Впевненість, Вихованість, Наполегливість, Старанність, Чесність, Добропорядність, Щирість, Чуйність, Відвертість.
Захотілось зібрати всі скарбнички на планеті і швиденько викупити цих манекенів з полону чи будь-що інше вдіяти прямо тут, прямо зараз, інакше кажучи, Діяти.
- Діяти, згода, діяти, - обізвався наш робот-провідник.
У нас зберігається загублена сторонка з якоїсь дуже мудрої книги знань вашої планети. Якщо знайдете відповіді на ці складні запитання з цієї книги, манекени ваші. Наймудріші провидці з дев’яти Галактик не змогли розгадати цієї таємниці. Тільки одна спроба, інакше ви всі потрапите до країни Втрачених Дітей, а звідти вороття уже немає назавжди.
- Ми готові, - майже водночас закричали всі, як один.
- Тож слухайте: що в сіті є ситніше, прудкіше, миліше над усе?
- Отакої, так це ж з української народної казки «Мудра дівчина». Тільки б ті відповіді пригадати (бо читаю я, зізнаюсь тільки вам, як завжди через сторінку). Як закляття залунали слова моєї нової подружки, які вона почала уже вимовляти про себе:
Книга – морська глибина,
Хто в ній пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить!

- Ох і мав рацію Іван Франко, наш пречудовий Каменяр. Я миттєво згадав усі відповіді. Чудово, що на цій планеті ми мали змогу читати думки один одного. Усі відповіді, як кола по воді, розійшлися по свідомості моїх друзів. Я говорив за Всіх, а Всі говорили за мене:
- «Ситніше над усе – земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіше над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліше над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.»
- Досить, досить, досить, - залунало у наших вухах. І в ту ж хвилину безликі манекени перетворилися на зграю лелек наших веснянокрилих та й полетіли у бік Землі нашої матінки.
- Ура! Перемога! Ніколи неможна губити Віру, Надію та Любов!
Любов до Істини, а істина дуже проста. Її ще Григорій Сковорода нам заповідав: «Не той дурний, хто не знає, а той, хто знати не хоче».

Тож не губімо ніколи Істин Звичайних, щоб таке і страшних снах не наснилося, і ні в яких книжках не залишилося. А тільки Вічне Франкове:
Книга – морська глибина,

Хто в ній пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить!

То ж хутенько прокидайтеся, хто ще спить!

Категория

Проза, 1 место
Поделится в сетях: