• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2016

Выблая Елизавета 10 лет (Днепр)

Выблая Елизавета 10 лет (Днепр)

Чому у церков купола золоті.

            Дуже-дуже давно жив собі один Багатій і не було в нього сім'ї. Він мав все: конів, худобу, велику хату, багато землі, але все це не могло замініть йому родину. Пройшло багато років, Багатій став старий, але й досі не мав родини.  За всі ці роки він бачив чи мало дітей, він заздрив тим людям, які мали малят.  Багатій дуже часто думав: “Кому ж віддадуть мій дім, усе моє майно якщо в мене нема родичів”. Він знав, що ніколи цього вже не дізнається, бо його вже не буде на цьому світі. Навіть, друзів за останні 10 років в нього вже не було.

            В їх сели було багато дітлахів, деякі були дуже ввічливі, допомагали дорослим у полі та з худобою,  деякі зовсім інші — грубі на неохайні але всі вони були зовсім неграмотні, тому що у батьків не було ані грошей, ані  часу на навчання. Батьки цих дітей також  були неграмотні і тому дуже часто пани з інших сіл , та заїжджі купці дурили цих людей. Ніхто з них ніяк не міг заробити грошей щоб не батрачити на панів, а робити на себе та свою родину.

           Багатію було дуже шкода цих людей, він все міркував чому вони ніяк не можуть заробити на гідне життя, хоча працюють з ранку до пізньої ночі, як їм допомогти.  Ця думка не давала йому спокою ні вдень, ні вночі. Спочатку він вирішив продати своє майно, а гроші роздати людям, але потім зрозумів, що гроші закінчаться і люди знову почнуть бідувати.  Він почав все більше часу проводити серед простих людей, спілкувався з ними, грав з дітьми та нарешті зрозумів що треба робити — треба навчити їх читати, рахувати, грамотно викладати свої думки, а найбільш здібним надати можливість вчитися і надалі.  Ідея навчання так захопила чоловіка, що він не міг вже думати ні про що інше.

Багатій продав все своє майно, купив собі малесеньку домівку, залишив одну корову, більш нічого коштовного, пішов до церкви  та домовився з Батюшкою, щоб той почав навчати людей. Згодом Багатій та місцевий  Батюшка побудували біля церкви школу. Вдень в цій школі навчалися діти, а на вихідних або ввечері  їх батьки.

           Пройшло чимало  років і мешканців цього села було не впізнати. Всі вони вміли читати та рахувати, вони навчились грамотно спілкуватись, стали їздити до міста торгувати. Деякі з них виявились схильними до технічних наук,  деякі виявились талановитими комерсантами.  Кожен з них знайшов собі заняття по душі — хтось купив собі млин, хтось лікував тварин, а хтось вивчився на вчителя та та вчав дітей. Тепер нікому і на думку не спадало дурити цих людей. Село стало дуже заможним, люди щасливими та ввічливими. Дивився на все це Багатій і радів, що його життя не пройшло марно, що він зміг допомогти людям, зміг використати свої гроші на таку важливу річ,  як навчання, зміг подарувати дітям майбутнє та впевненість.

          Коли Багатій  помер, його поклали у церкві, за правилами  їх села він мав пролежати тут одну ніч перед похованням. Коли під вечір всі покинули церков, він залишився там сам. Та ось рано в ранці на  церков спустився промінь сонця. Він освітив всю церкву, і купола цієї церкви стали жовтого кольору, ніби золоті.  Деякі люди до сіх пір вважають, що купола церкви золоті, але ж ні, кожну ніч або рано в ранку сонце вкриває кожну добудовану церкву жовтою “фарбою”.

        

 Усі мешканці того села впевнені, що чоловік зустрів свою сім'ю на небі, тому що не може така чудова людина залишатися самотньою.  Його хата і зараз, через багато століть так і стоїть у тому селі, та нагадує людям про любов,  чуйність, віру та надію.

Категория

Проза, Гости конкурса, 2 место
Поделится в сетях: