• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2016

Зарицкая Валерия 10 лет

Зарицкая Валерия 10 лет

КАЗКУ МЕНІ РОЗПОВІЛИ ІГРАШКИ…

Я завжди вірила у те, що іграшки живі!

Так от, одного разу, під Новий рік, з моєї кімнати почали лунати дивні голоси:

- Ось, подивіться, яке у мене платтячко буде на Новий рік! – сказала лялька Принцеса, - Все таке блискуче й пишне!

- Ні! Моя сучасна міні – сукня краща! – заперечила Барбі. – Вона рожева та ще й з моїм особистим логотипом!

Я тихенько, мов кошеня, підповзла до дверей кімнати і зазирнула у шпаринку. У цей же час із мого іграшкового будинку вийшов дерев’яний гномик із кудлатою бородою. Ним ще моя матуся гралася.

- Кхе, кхе… Ну годі вже вам сперечатися. Кожний Новий рік одне й те саме! – втрутився в суперечку ляльок гномик, - От, коли я був новою іграшкою, ляльки, навпаки, допомагали одна одній підбирати святкове вбрання. Сьогодні найказковіша ніч! Все, що скажеш чи побажаєш, втілиться у життя!

Раптом пролунав дзвін – усі іграшки завмерли.

- О! Вже час казку розповідати, - тоненьким голоском пропищав Буратіно.

Я ще більше зацікавилася тим, що відбувається у кімнаті і трішки ширше відкрила двері. З іграшкового будинку, зі скрині дерев’яної, почали виходити, вистрибувати та виповзати іграшки. Тим часом мамин гномик виліз на найвищий куб і, зручно вмостившись, почав розповідати.

- Ця казка про чудеса, про чарівний світ природи. Отже, слухайте. Казка починається!...

«Сніг посеред літа»

Жив колись в Одесі хлопчик. І була у нього молодша сестричка і кудлатий песик. Кожного літа вони всі разом їздили до бабусі в село. Одне літо видалось дуже спекотним…

- Яке пекуче сонце, - стогнав хлопчик, лежачи на березі річки. Кудлатий песик у відповідь лише хекав і тихенько стогнав.

- От би зараз морозива або велику склянку холодного лимонаду, - мрійливо прошепотіла сестричка. Вона сиділа біля песика, намагаючись затулити його від сонця.

- От би зараз холоду як взимку! – обізвався хлопчик. – Хочу, щоб сніг пішов – і байдуже, що літо!

Раптом песик підняв голову і загарчав. До них наближався кремезний хлопчина, одягнутий у все зелене. На голові в нього був вінок із квітів, ягід, листя та крихітних фруктів. Це був володар пори року – Літо. Образили його слова дітей.

- Спекотно вам? Морозу захотіли? – грізним голосом запитав Літо, - а ви про інших подумали? Про птахів, звірів, риб? Вони чекають мене кожного року, радіють теплу і сонцю, виховують малечу та готують запаси на зиму.

Діти злякалися і збилися докупи, песик тихенько скавчав, тулячись до дітей. Але Літо розсердився не на жарт і, закінчивши промову, підняв руки вгору і промовив:

- Хто не хоче  у річці купатися, буде на санчатах кататися! Хто теплу і сонцю не радіє, той у хаті сидить, носа гріє! Прийди, Зимо! Завий, завірюхо!  Закрути сніжинок водевіль!

Вмить зник Літо і на його місці з’явилася висока, струнка, у яскраво-білому вбранні жінка. Від неї віяло холодом і смутком. І від цього з’являлося відчуття самотності. Це була Зима.

Діти з переляку збилися докупи і не вірили своїм очам.

- Оце добазікався, - прошепотів хлопчик. Сестричка лише тремтіла і разом з песиком тулилася до брата. У цей час Зима побачила дітей і в її очах з’явилася цікавість.

- Так от хто розгнівив мого брата! Чим вам літо не догодило?

- Це ми ненавмисно, - жалібно пискнула дівчинка. – Ми тепер дуже шкодуємо, що образили Літо. Ми хочемо вибачитися.

- Ой леле! Вибачитися! – скривила губи Зима. – А навіщо ображати, щоб потім шкодувати?

Зима повела плечима – почався снігопад. Діти кинулися до неї.

- Благаємо! Допоможіть повернути Літо! Ви хоч і сувора, і холодна, але ж буваєте м’якою і привітною.

Зима не любила ображати дітей. Адже саме вона приносила їм радість зимовими святами, дарувала надію у чудеса і віру у здійснення найжаданіших бажань.

- Добре, я допоможу. – Зима дістала із кишені щось блискуче і покликала дітей ближче. – Ось, дивіться. - На її долоні блищали три перлини: біла, рожева і блакитна. - Ви, дітки, маєте відгадати, чому у кожної перлини саме цей колір.

- Але ми не знаємо, що це за перлини, - розгублено сказав хлопчик.

- Це не просто перлини, - посміхнулася Зима. – Одна – це втілення доброти, друга – милосердя, а третя – турботи. Я залишаю вам ці перлини і, як тільки знайдете правильну відповідь, тоді все повернеться на свої місця. А з братом я розмовлятиму, і він вас пробачить. Щасти вам!

За мить Зима щезла, і тільки танок білих сніжинок та ковдра снігу на березі річки залишилися. Було дуже холодно, але діти тільки щільніше притулилися один до одного. Песик тихенько скавчав і заглядав дітям у вічі.

- Будемо міркувати, - сказав хлопчик, - спочатку потрібно зрозуміти, яка перлина якого кольору.

- А давай-но, - запропонувала сестричка, - подумаємо, що який колір означає, може й вгадаємо.

- Але ми не впораємося самі! – у відчаї крикнув хлопчик.

Я знаю, -закричала сестричка. – Побігли до бабусі. Старенькі люди все знають!

Діти і песик щодуху побігли до бабусиної хатини. Скрізь лежав сніг і було важко пересуватися, але дітлахи, зібрав усі сили, вперто рухалися вперед, до бабусиної хатини. Ось і її подвір’я. Діти побачили бабусю, яка стояла посеред двору і розгублено поглядала на сніг.

- Бабуню! Допоможи! – закричали діти.

- Що сталося? – здивовано запитала вона.

- Ми ненавмисно, - затарахкотів хлопчик, - а Літо образилось, а Зима… Ось ти коли-небудь бачила таке?!

Хлопчик розкрив долоню, на якій лежали три перлини.

- Так! – здивовано скрикнула бабуся. – Я їх бачила дуже давно, ще у дитинстві. Це довга історія, як і чому, я їх бачила, але одне скажу – перлини просто так не з’являються! Вони чарівні і якщо прийшла біда, завдяки їм є шанс все виправили.  Біла перлина – це втілення доброти, усього чистого, невинного та безкорисливого, що є на землі. Рожева перлина, як кров, розбавлена сльозами – це милосердя. Завдяки йому ми співчуваємо, допомагаємо та підтримуємо один одного. А блакитна перлина – це втілення турботи про своїх близьких, рідних. Це  піклування про природу, братів наших менших. І поки сяють ці перлини – людина завжди залишається людиною…

Тільки бабуся промовила останнє слово, як у мить розтанув сніг, забринів спів пташок і повітря наповнилося пахощами літа.

А три перлини, піднявшись у повітря, полетіли далеко-далеко, аж до високого пагорба. Там стояв кремезний хлопчина у зеленому вбранні…

Гномик замовк, Буратіно шморгнув довгим носом, а Барбі обняла Принцесу за плечі.

- Давай-но вибирати святкове вбрання разом, - тихо сказала Барбі.

Я сиділа під дверима кімнати і міркувала. За вікном розліталися яскраві фонтани феєрверків, лунав веселий сміх, святковий галас лунав звідусіль,  а я все сиділа…

На цей Новий рік я загадала бажання, щоб чарівних перлин було не три, а дуже-дуже багато, і тоді, я вірю, на землі все буде добре і всі будуть щасливі…

Я і досі вірю, що іграшки живі, і доказ цьому – казка, яку вони мені розповіли.

Категория

Проза, 1 место
Поделится в сетях: