Дочка Прометея
(до 145-річчя великої української поетеси Лесі Українки)
Я вийду сама проти бурі
І стану, - поміряєм силу!
Леся Українка
Так, довгі століття поети співали
Про бога, про вічного в’язня ярма:
У сиві віки Прометея карали,
Та, мабуть, усе то було недарма,
Бо впала у землю титанова сила,
І з крапель червоної крові-роси
Дочка його думи на світі зродилась
У дивнім буянні волинських лісів.
Та вийшла співцем на стежини грядущі,
Мов зірка у темряві, світла, ясна,
І людям вогонь, що засвічує душі,
У музиці слова свого принесла.
Сильніша за вітер негоди та болю,
Гойдалась її полум’яна свіча,
І линула сонцем крізь ночі недолі
Й словами, що глибоко в серці звучать.
Гостріші за меч та дзвінкіші за струни,
Мов квіти, зросли вони в смерчі штормів,
І спокій людський берегли серед бурі,
Як дощ заливав їх і звіром ревів.
Герої, подібні дочці Прометея,
Лиш раз на століття приходять у світ
Вогнем чи вітрами, чи в небі зорею
І світять незліченій вічності літ.
Хоча й народилась тендітна і хвора,
Та всупереч долі раділа й цвіла,
Вона стала воїном, лицарем слова,
І в тому сильніша від бурі була,