• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2018

Мищенко Фрол, 17 лет, г. Херсон

Мищенко Фрол, 17 лет, г. Херсон

Як європейці Херсонщину будували 
 
1. Як пустеля, моря та острови кохання врятували
 
- Таврику, розкажи казочку, - вмовляє Дніпрянка свого брата. – Тільки не страшну, а про кохання.
- Гаразд, слухай про кохання, - посміхається хлопчина.
Колись давно, ще за часів козацтва і польської панщини, жив собі юнак. Був він французького походження, хоча й занесло його далеко від тих країв. Звали хлопця Гійомом Левассером де Бопланом. Закохався юнак у дочку шляхетного поляка.  Про те ніхто не знав, бо зустрічалися вони таємно, голубилися тихенько. Дівчину непокоїло, що вони ховаються від усіх, але коли хлопчина вирішив прохати дозволу на шлюб, дівчина заблагала:
- Не йди, Гійоме! Розлютиться тато, бо ненавидить французів…
- Я домовлюся з твоїм батьком! – відповів Гійом та пішов до поляка. Юнак знав, як той пишається тим, що в його роду лише польська кров, але ж кохання та щастя доньки було сильніше за це, гадав він..
Дивиться той поляк на француза, що захотів одружитися з його донькою, та й гадає собі: «Не буду йому одразу відмовляти, пограюся трохи. Напевно, йому буде за що одказати, не тільки за французьку кров». 
- Та чи схоче моя донька піти за тебе? – питає, а сам про себе і сміється – впевнений, що  улюблена донечка не схоче за француза заміж. 
- Схоче, пане, - впевнено відповів Гійом.
Поляк покликав доньку, спитав та чує відповідь: «Так, хочу». Замислився поляк. Зрозумів свою помилку. «Треба було одразу відмовляти, за те, що француз... А тепер усе до доньки дійшло, як відкажу йому за походження?" Поміркував поляк та питає:
- Гаразд, а чим ти займаєшся? Чим на життя заробляєш? Я маю знати, чи буде моя донька забезпечена, чи не ледачий у неї буде чоловік.
- Я картограф, скоро матиму достойну посаду. 
«Еге, і за ледачість йому не відмовити, картографи, я чув, заробляють добре», - міркує поляк, все більше жалкуючи про те, що взагалі почав про щось питати. 
- Та хіба ж ти не француз? Он ім’я яке…
- Батько! – розгнівано скрикнула донька, не втерпівши. – В тебе син є, от його і муштруй, щоб полячку собі шукав.
Від здивування поляк навіть не відразу знайшовся, що відповісти. Ковтнувши декілька разів повітря, у відчаї батько ухопився за останню надію:
- А чи гарний ти картограф? Може, ти зовсім заробляти не зможеш?
- Гарний, будьте певні, - спокійно відповів Гійом. 
- На словах це, мабуть, і так, але… Я повірю, якщо перевірю! - поляк замовчав, намагаючись вигадати щось таке, що жодному картографу буде не під силу. – Якщо знайдеш мені місце, в якому є пустеля, острови та річна дельта, розташовані поміж двома морями – от тоді повірю. На відповідь даю тобі три тижні. 
Мов блискавкою уразило Гійома і його кохану. «Загадав так загадав, - із задоволенням думав поляк. – Він такого місця не знайде навіть за три роки, бо його і в світі немає!» 
Пішов француз занурений у тяжкі думи. Хоч він і вчився та знав багато праць відомих картографів, не міг пригадати хоч одне подібне місце.  Перший тиждень він провів у роздумах: «Якщо це пустеля, то шукати, мабуть, потрібно у південних країнах. Але якщо це острів, то, мабуть, десь в океані чи у морі? Але ж дельта ріки… Відгадки, напевно, ніхто знати не може. Та чи існує вона?»
На другому тижні він у журбі пішов до шинку. Настрій був зовсім поганий, навіть згадувати про кохану вже не хотілося. Сім днів марних пошуків по книгах та міркувань виснажили молодий розум, не навчений ще тяжкими випробуваннями, і у серце Гійома закрався відчай.
Шинкар вирішив спитати у зазвичай привітного та веселого юнака, що з ним трапилося. Розповів француз про свою біду. Порадив шинкар звернутися до старого солдата, що кожен вечір приходив до нього випити. Мовляв, той багато де був.
Довго чекати Гійому не довелося. Побачивши, як ввалився у шинок старий п’яниця, підсів до нього юнак та почав розпитувати про пустелю, дельту та острови, щоб вони з двома морями поряд були.
Ковтнувши декілька чарок, зітхнув солдат та сказав:
- Україна. Чув ти про таку? Ох і лютий там народ. Мабуть, жодного поляка такого нема, щоб зрівнявся по перцю у вдачі хоч з одним тамошнім хлопчиною. Козаки ці… ух! Я служив довго, на них надивився. Найстрашніший супротивник - то козак із чубом та вусами. На конях їздять вправно, шаблею орудують – три голови за один удар знести можуть. Пістолети в них наче самі порохом закидаються та кулі ковтають, щоб вистрілити. А якщо арканом ухоплять – можеш бути впевнений, вже не втечеш аніяк. Сорочки та шаровари на голе тіло – ото їхні лати. Але все одно ні палаш, ні спис не бере, нібито усі заговорені. А земля в них – до пари господарям: дика та вільна, наче птах який. Ще й родюча… І є в тій Україні саме таке місце, що тобі потрібно. У Херсонській губернії. 
Зрадів Гійом, скочив, подякував та заплатив старому солдату, помчався до поляка та своєї коханої. Але на півдорозі замислився. «Та хіба ж це він не познущався наді мною? – подумав юнак. – Думав, що поляк розумніший за француза, що нічого в мене не вийде, бо немає такого місця! Що ж, і мені є чим віддякувати».
Повернувши додому, Гійом склав першого листа до поляка: знайшов, пише, два моря, а поміж ними пустелю".  Поляк не переймається. За тиждень пише юнак: "Знайшов дельту ріки". Захвилювався поляк, зраділа його донька, але потім – тиша. Поляк із кожним днем все більше радів. Він фантазував, як юнак у сльозах схиляється над картами, намагаючись знайти хоч щось подібне, шукаючи і в Індії, і в Азії, і ще десь. Але все марно, адже не існує такого місця, яке загадано. 
На останній день третього тижня поляк майже не танцював. Ранок пройшов швидко. Невдовзі вже й обід проминув. Кохана Гійома впала у відчай. До того вона ще надіялась, але від француза ніяких новин не було.
Під вечір хтось гримнув у двері. Поляк сам пішов їх відкривати. В його уяві француз давно вже переможений. Але на порозі стояв він – Гійом. Не встиг поляк нічого сказати, як йому під носа була підсунута карта. Здивовано розглянувши її, майбутній тесть обернувся до Гійома, який вже прослизнув у домівку.
- Що це? –  спитав поляк, глядячи на те, як француз пригортає до себе його доньку.
- Це Херсонська губернія, що в Україні. Там і пустеля, і острів, і все інше, що ви загадали поміж двома морями. Тепер у вас немає сумнівів?
Весілля відбулося дуже скоро, вже через місяць Гійом був одружений зі своєю коханою. А невдовзі, ставши воєнним картографом, він почав досліджувати Україну, щоб дізнатися більше про те, що врятувало його кохання.
- А й дійсно, Таврику! В нас і справді все це є! Я раніш і не думала про таке…
- Отож бо!
 
2. Як на Херсонщині маяк побудували
 
- Братику, братику, а ти знаєш, що я сьогодні прочитала? – Дніпряночка радісно підскочила до Таврика. - Про маяки! Це такі вежі, які світять дуже-дуже далеко і не дають морякам заблукати у морі. А ще вони такі гарні!..
- Ха, це так, - посміхнувся Таврик. - А чи знаєш ти, Дніпряночка, що і в нас, на Херсонщині, є  чудовий маяк? Його проект зробив французький архітектор, у всьому світі відомий як автор Ейфелевої вежі – Гюстав Ейфель! 
- Ти ба! – здивувалася Дніпряночка. – Я багато чула про цю вежу. А розкажи, як це все було. Ну будь ласочка! 
- Гаразд, - кивнув Таврик. – Я розповім. 
 
Якось давно, ще коли нас с тобою не було, прокинувся одного ранку Гюстав Ейфель. Сонце яскраво блищало, наповнюючи кімнату м’яким золотим світлом, і здавалося у той момент, що день буде настільки чудовим, наскільки можна собі уявити. Вже відомий на той час архітектор збирався добре поснідати, а потім сісти за працю. Напередодні увечері Гюстав отримав листа з України, в якому йшлося про маяк для острова Джарилгач, адже тамтешні моряки вже сил не мають – іноді вночі така темрява нападе, що деякі кораблі губляться у ній та потрапляють у пастку. 
Тому, поміркувавши, Гюстав вирішив, що йому буде цікаво розробити ідею для будівництва маяка.
Отже, поснідавши як слід, архітектор зібрався сідати за проектування.
- Привіт, мій друже, - сказав Гюстав до свого кота, який, до речі, вмів розмовляти. Вони давно були товаришами і досить часто допомагали один одному, але історія їх знайомства – це інша казка.
- Вітаю, - промурчав той, легенько киваючи. – З раннього ранку за працю, еге? 
- А в мене є варіанти? – здивовано знизав плечима архітектор. - Людина на те і створена, щоб діло робити, а не ледарювати. 
- Цим ви від нас, котів, і відрізняєтесь… - позіхаючи, відповів кіт. – А мені ось важко у таку рань щось робити. Спати хочу…
- То й спи, не треба мені тут лінощі розводити, - похмуро сказав Гюстав, беручи до рук олівець і переносячи з листа собі на папір приблизні дані бажаного маяка.
- Хіба то лінощі? Я ж лише…
Розмову кота та його хазяїна перервав гуркіт у двері.
- Піди, відчини, а я поки подрімаю, - нявкнув кіт, потягуючись.
Гюстав піднявся і вийшов зі свого кабінету. Відкривши двері, він побачив низеньку яснооку дівчинку, яка стояла, закутана в плащ. Було видно тільки її лице. Янтарні очі із цікавістю дивилися на архітектора.
- Ви Гюстав Ейфель? – спиталася вона на чистому французькому.
- Так, а що?
- Мені конче потрібно з вами поговорити відносно однієї невеличкої справи…
- То й говорите, - знизав плечима Гюстав.
- На порозі якось незручно… - сором’язливо сказала дівчина.
Архітектор прикинув, що, мабуть, дійсно стоячи не досить приємно спілкуватись, тим паче, що його гість, напевно, втомився. І вже він збирався пустити дівчину до хати, але раптово почув голос свого кота:
- Не пускай її до хати, вона зло із собою несе.
Гюстав, вловивши те застереження, похмуро відповів дівчині:
- Якщо справа дійсно невеличка, то ми і так можемо поговорити.
Дівчина відсахнулася та якось дивно подивилася на архітектора.
- Тоді я так скажу… якщо ви виконаєте прохання з того листа, що прийшов до вас з України, і зробите маяк, то на вас чекає загибель. Тож, коли креслення буде готово – віддаси його мені.
Гюстав повільно кивнув та зачинив двері. Повернувшись до свого кабінету, він зустрів напружений погляд кота.
- Хто це був? – спитав Гюстав.
- Підозрюю, що це сирени. Чув, який запах був від тієї дівчини? Може, по-французьки вона і говорить як француз, але свою риб’ячу натуру їй не сховати, - кіт зітхнув, подивившись на клаптик паперу, на який Гюстав записав дані з листа. – Добре, що ти встиг перенести частину інформації. Хоча вони, ці сирени, напевно, дійсно спробують тебе вбити, якщо ти завершиш цей проект.
- Не знаю, які це там сирени, мені на те байдуже. Але маяк зробити треба.
- Чого ти повинен ризикувати заради країни, в якій ти навіть не був?
- Мені загрожують, а піддатися загрозам – це все одно, що визнати свій страх перед ними. Так що ця справа тепер принципово важлива для мене.
- Розумію, - кивнув кіт. – А як ти дивишся на те, щоб обдурити сирен?
- Яким чином?
- Вони живуть переважно в морі, тому багато бачили маяків. А якщо побудують те, що буде не дуже схожим на звичайний маяк? Ти ж збудував цілу вежу, яку назвали на честь тебе! Спроектуй щось схоже, ім'я  їй дай якесь на кшталт «Ейфелева вежа номер 2». А на справді це буде маяк.
- Вважаєш, що спрацює?..
- Це краще за будь що. Тим паче, що сирени навряд завдадуть тобі шкоди, коли маяк вже буде збудований. В цьому не буде сенсу, адже це твій перший і, підозрюю, останній проект для такої споруди.
Поміркувавши деякий час, Гюстав впевнено кивнув.
- Гаразд. Працюємо!
 
- І що, в них вийшло? – спитала Дніпряночка, коли Таврик замовчав.
- Так! Ейфель завершив проект. Коли сирена прийшла перевірити, чим займається архітектор, він продемонстрував їй креслення і сказав, що це просто мініатюрна Ейфелева вежа. Креслення дуже сподобалося морській дівчині, і вона сама погодилася доставити його, навіть не підозрюючи, що принесе до Херсону проект маяка. 
- Оце так! А чому сирени чоловіку нічого не зробили – він же схитрував.
- Сиренам стало не до того, варто було маяку запрацювати. Хоча, кажуть, коли Гюстава ховали, поруч з могилою бачили золотооку дівчину, що мовчки стояла, ховаючись у чорний плащ.
- Але чому вона там була?
- Напевно, хоч Гюстав і обдурив сирен, тій дівчині було важко закрити очі на красу його творів. Адже в кожному живе почуття прекрасного, навіть у морських дівах.

Категория

Проза, 2 место
Поделится в сетях: