• ‎+38(050)256-99-58
  • +38(095)638-61-79

Победители 2018

Драгомирецкая Анна, 10 лет, г. Одесса

Драгомирецкая Анна, 10 лет, г. Одесса

                                                   Митько та його Щоденник
 
На вигляд Митько – найзвичайнісінький хлопець: сірі очі, трошки лапаті вуха і рівний ніс. Як і всі хлопчаки, він любить ганяти м’яча, (іноді) вибивати шибки, лізти за м’ячем (це не дуже подобається, та що поробиш...), а потім давати драпака від розлючених господарів шибок (гра на виживання).
Проте Митько все-таки дещо особливий – він завів Щоденник. Але Щоденник теж незвичайний – він мислить у свій спосіб та дає поради Митькові, який ПОКИ їх не бачить, або ж вдає, що не бачить.
 
1 вересня
Сьогодні – 1-ше вересня. До того ж, сьогодні я перший раз іду до школи. Ні, не подумай, що я – першокласник! Я – п’ятикласник! Просто мене перевели до іншої школи. Отож, мене розбудив деренчливий голос будильника. Я вже було хотів поспати, та в кімнату зайшов старший брат Рорик. Взагалі, він – Георгій, проте каже, що „Рорик” – сучасніше. До речі, це ім’я йому дуже пасує, бо „Роор”(roar) в англійській означає гарчання. Це Рорика в дитсадочку ще вихователька навчила :).  Правда, він „гарчить” тільки як його розізлити, але, на щастя, це буває доволі рідко. Останнього разу він „рорав” на 1-ше квітня, коли я збрехав, що на вулиці безкоштовно роздають шоколадний „пломбір”. Це треба було бачити! Як Рорик метався по квартирі! Врешті-решт, одяг футболку задом наперед. Так і вибіг! Ох і розлютився ж він на мене! Але повернімось до моєї розповіді. Я швидко встав, з’їв омлет, випив склянку чаю, почистив зуби, переодягнувся в шкільну форму, взяв новий синій портфель і побіг до школи. По дорозі купив горщик із фіалками. Нічого, що мама сказала купити БУКЕТ... На шкільному подвір’ї  знайшов свій клас – 5-Б. Став у перший ряд, проте мене чомусь потягнули назад. Розпочалась лінійка, але те, що там відбувалося, зовсім не хвилювало. Я роздивлявся своїх однокласників. Дівчатка – з білими бантиками. Деякі хлопці – з краватками. Уявляєш?! НІЧОГО особливого! Невдовзі почали заходити. Ми пройшли  прохолодними коридорами. Зайшли в клас...
 
Вітаю з першим вересня! Щодо жарту над Рориком, це не дуже красиво! Хіба людина винна, що трохи неуважна і любить пломбір? Звичайно, що ні! 
 
14 вересня.
Щоденнику, уявляєш, у мене „ліхтар”(тобто синець навколо ока)! Його мені „подарував” Алек. Я ж йому нічого такого не робив. Відтепер буду мститись! Г-р-р-р!
 
Митьку! Алек неправильно вчинив, визнаю. Проте ти сам винний, бо назвав його „свинею”. Тому, на твоєму місці, я перепросив би Алека... А мститись... Ну ти помстишся, він помститься, потім знову ти...  І так минає життя, а потім думаєш: „Що ж я зробив за цей час? Посварився? Поворогував?”. Іще раз повторюю: перепроси, не мстись! Зрозумів? Сподіваюсь, ти мене ПОЧУЄШ... 
 
Отакої! Показилися, чи що? Всі кажуть: „Перепроси!”.  А як перепросити? Що, підійти і сказати, як мале дівча: “Вибац, хлопцику, я більсе не буду!” – сміховинно. Здоровий хлоп, а розводить „сюсі-пусі”! Хороший прикол, га?
 
25 вересня
Митьку, ТИ УРОКИ РОБИТИ БУДЕШ?! Скільки можна грати в “Майн Крафт”?!
 
3 жовтня.
Щоденнику, уявляєш, у мене черговий „кіл”. І що від мене та вчителька хоче? Щоб я став ЕНШТЕЙНОМ? Навіщо? Бачив я його... в кабінеті математики... Нащо мені здався той Енштейн? Хочу бути бізнесменом. А бізнесмен НЕ має рахувати. До того ж, бізнесмен не просто людина, а ... ! Рахують за нього калькулятори. А він тільки зустрічається з „ким треба” і отримує „мані-мані –  гроші у кармані”.
 
Алло, Митьку, ПРИЙОМ! Мрії – мріями, гроші – грошима, а уроки робити тобі НЕОБХІДНО! Митьку, якщо ти справді хочеш бути бізнесменом, все одно маєш знати математику. Ти казав, що рахуватимеш на калькуляторі. А якщо калькулятор зламається? 
 
12 жовтня. 
22:05
ЩОДЕННИКУ!!! Сьогодні у мене була цікавезна пригода! Гуляючи в парку, побачив гурт людей поважного віку, що стояв під деревом і про щось стурбовано гомонів. Підійшов ближче. Виявилось, вони запускали літак, та той застряг у гіллі дерева. Я запропонував допомогти і поліз на дерево. Там, на одній із гілок, між листям завис чудовий літачок. Я з легкістю його дістав, спустився і віддав бороданю, який, вочевидь, був хазяїном. Всі дуже зраділи нашому успішному поверненню. Тобто, моєму з літачком! Отой бородатий дядько запросив усіх на чай. Коли зайшов у його квартиру, був вражений! Усюди були літачки: на стінах, на підвіконнях, на стелі і навіть на підлозі. (Спочатку я подумав, що всі присутні – колекціонери, як отой дядько Степан із 15-ої квартири. Ну, отой, що колекціонує марки! Уяви собі, його собака минулого року прокусила мій м’яч ☹. Мабуть, вона його переплутала із вели-и-и-иким сендвічем.) Отож, хазяїн квартири перехопив мій здивований погляд і пояснив, що він і всі присутні (крім мене, звичайно) – його колишні колеги. Вони разом працювали на заводі. І не просто кимось, а АВІАКОНСТРУКТОРАМИ! Оце ПРОФЕСІЯ!.. 
І, знаєш, мені перехотілось бути бізнесменом! Хочу бути авіаконструктором. Проте для цього потрібно знати математику. Але я не відступлюсь – знатиму її! А почну з сьогодні. Отого бороданя звати Павло Олексійович, і він обіцяв допомогти☺
 
22:14
Митьку, у тебе все вийде! Я впевнений! ...  (Нам,  КОМП’ЮТЕРАМ, дещо легко прогнозувати  події!). До речі, було б непогано зайнятися мовою. Сподіваюсь, що надалі твоїх помилок буде менше...  Заморився  їх виправляти...☺☺☺

Категория

Проза, 2 место
Поделится в сетях: