•   +38 (048) 777-60-68
  • +38 (095) 638-61-79

Победители 2020

Юлия Перегуда, г. Киев, «Казка про Кришталевого Оленя»

Юлия Перегуда, г. Киев, «Казка про Кришталевого Оленя»

Десь далеко, в тихім краї,

Де Весна пісні співає,

За лісами край долини

Примостилася хатина.

Біла хатка невеличка,

А жили в ній три сестрички.

Старша – гарна, господиня,

По мереживу майстриня.

Друга – теж вродлива краля,

Працьовита знана ткаля.

А найменша їх сестриця

Старшим двом за помічницю.

Біле личко, чорні брови,

Наче квіточка ранкова.

Щось співає, щось малює,

А працює – мов танцює!

З часом буде сестрам зміна.

Звати наймолодшу – Ліна.

 

Якось влітку три сестриці

Зібралися по суниці.

Недалечко в ліс пішли,

Дві галявини знайшли.

Перегукуються тільки.

Леле, ой же ягід скільки!

Наче килим, навіть три...

Привідстали дві сестри.

Ліна ж все собі співає,

На тваринок поглядає.

То із білкою пограла,

То пташа в гніздо поклала,

Зайченя знайшла сіреньке.

А суничок – тільки жменьку.

Старші сестри чують Ліну,

Та й наповнюють корзини.

 

ІІ

Раптом... Що це? Мов дзвіночок

На стежині дзеленькоче.

Виглядають з-за кущів,

Бачать – диво серед див!

Підійшов до джерела

Олень з кришталю чи скла.

Весь сріблястий і прозорий,

Очі сині наче море.

Під промінням сяє він,

З-під копит лунає дзвін.

Прогудів – немов сурма.

Тільки був – і вже нема!

Здивувалися сестрички – 

У обох поблідлі личка,

Сіли поряд і мовчать,

Не повірили очам.

А отямились – за мить

Вже сестра до них біжить:

  • Що тут сталося, дівчата?

Старша мовить: – Що й казати...

Видалось, немов я сплю –

Був тут Олень з кришталю!

Лінин сміх іде луною:

  • Ви жартуєте зі мною?..

Каже й друга: – Диво з див, 

Олень чарівний ходив.

Та не вірить Ліна тому.

Повернулися додому.

 

ІІІ

Час іде, проходять дні,

Старші сестри все сумні.

От одна з них і говорить:

  • Як там Олень той прозорий?..

Хоч три літа проживи – 

Не виходить з голови!

Сумно їсти, тоскно пити – 

Тільки б диво знов зустріти!

Білу свитку одягла

І пішла до джерела.

День минув, нічна пора – 

Не вертається сестра.

Ранком тільки сонце встало,

Друга в ліс іти зібралась.

Каже Ліні: – Що зітхати,

Я піду її шукати.

Подивлюся край води.

Ти ж нікуди не ходи.

Синю стрічку заплела

І пішла до джерела.

 

День проходить, три минає,

Вже обох сестер немає.

Ледь не плаче Ліна тихо,

Серцем чує – сталось лихо!

Запропали десь дівчата.

Але як їх виручати?..

То побігла до села,

Де рідня у них жила.

Прибігає, і з порогу 

Просить в дядька допомогу.

Той і каже: – Не журись,

Може й вернуться колись...

А дівча йому на те:

  • Може, хоч Сірка дасте?

Дядько – це не те, що тато...

Але пса дозволив взяти.

Ліна каже до Сірка:

  • Ось жупан, два чобітка,

Сукня, пара рукавичок...

Поможи знайти сестричок!

Той послухав її слів,

Все понюхав – і повів.

Помахав хвостом рудим,

В ліс біжить, і Ліна з ним.

 

IV

Стежка в хащі повела,

Між кущів та джерела,

Хоч звивалась довго й дивно,

Вивела на поле рівне.

Понад ним висить туман.

І доріжки вже нема.

З-під серпанку невимовно

Камені блищать коштовні.

Кришталевий скарб безцінний

Так і проситься до Ліни.

Та заплакала мала:

  • Не за скарбом я прийшла!

Чарівний пухкий тумане,

Ти даремно блиском маниш, 

Не візьму нічого я.

Якщо ласка є твоя,

Стережи свої скарбниці.

Десь пішли мої сестриці,

Їх сліди ведуть сюди.

Зглянься, білий, відійди!

 

Ліна сльози витирає, 

Бачить – а імли немає!

Тільки пагорб, а на нім

Дивний кришталевий дім.

А навколо тій будівлі

Квіти в кришталі застиглі,

В кришталевих все осколках – 

Гострі скалки, гострі голки.

Де не де криштальні брили,

Що від часу побіліли.

Сяє все до сліпоти,

Та у дім не увійти!

Пес поглянув на дівча,

Сів, і тихо заскавчав.

 

V

Тут із хащі на дорогу 

Вийшов Олень срібнорогий.

Весь прозорий, неймовірний,

Сині очі мов сапфірні,

Тіло  –  чи кришталь, чи лід,

Дзвін лунає з-під копит.

Все як сестри говорили.

Олень підійшов до брили,

Став і засурмив печально -

Сльози полились криштальні.

А на брилі – синя стрічка...

Тут була її сестричка!

  • Де ж вона, либонь в біді?

Маю я піти у дім!

Олень роги опустив – 

Ліні шлях загородив.

Та і каже: – Олень милий,

Я, здається, зрозуміла:

Небезпечні скалки гострі,

Дім між них неначе острів.

Не тримай, та не тужи, 

А пройти допоможи!

Чом зарадити не хочеш?...

Той лише відводить очі.

Трохи відійшов, одначе,

Все сильніш сурмить і плаче.

 

Не бентежиться мала,

Дім по колу обійшла,

Та й замислилася в тиші.

Всюди скалки – менші, більші...

Справді справа нелегка

Звести щось на кшталт містка.

Та не засмутилась Ліна:

  • Буде в дім мені стежина!

Назбирала хмизу в лісі,

Вибрала пологе місце,

Мостить серед брил доріжку,

Щоб безпечно стала ніжка.

Просувається потроху,

Далі й далі, крок за кроком.

Олень дивиться здаля

Як дівча несе гілля,

Став і сам зривати віти, 

щоб під ноги їй стелити.

І Сірко дотямив се – 

Палички дрібні несе.

 

Працювали без спочинку,

Та й пробились до будинку!

Ближче дівчина підходить.

Бачить – довгі білі сходи,

Кам’яні блакитні леви,

Далі – брама кришталева.

Двері замкнені, але

В них віконечко мале.

За віконечком – ключі

Сяють мов зоря вночі.

Хоч руками не дістати – 

Та чи це складна загата?..

Пошукала трішки Ліна,

З хмизу витягла лозину.

  • Не підем на манівці!

Мить – і ключ уже в руці.

  • Відчиняйся, дивний дім. 

Милий Оленю, ходім!

 

Олень на поріг ступив,

Збив крихкий криштальний пил,

Озирнувся несміливо...

Дзвін пішов – і сталось диво.

Дах засяяв, вікна, стіни,

Світло звідусюди лине,

Дім здригнувся, спали чари, 

Й все розтануло мов хмари.

Бачить Ліна наче в снах:

Замість Оленя – юнак, 

Замість кришталю довкола – 

Квіти, ягоди і поле!

А криштальні білі брили

Разом всі замерехтіли,

Кожна брила похитнулась

Й на людину обернулась!

Тут і хлопці, і дівчата,

Бідний хтось, а хтось багатий.

Сном смертельним кожен спав

Той, хто Оленя шукав.

 

VІІ

А юнак і каже Ліні:

  • Дякую тобі уклінно!

Не чекав вже порятунку...

Тут колись жила чаклунка.

В короля, у мого тата, 

Трон хотіла відібрати.

Лиха скоїла немало,

Але військо не здолала.

Як прийшли останні дні,

То помстилась на мені.

Так промовила пропаща:

  • Житимеш тепер у хащі,

Був ти сином королеви,

Будеш – Олень кришталевий.

Поки в дім не увійдеш,

Це закляття не спаде.

Схочуть люди молоді 

Помогти тобі в біді.

Але, думаю, нікому 

Не дістатись мого дому!

Відьма згинула, але

Все жило прокляття зле.

Той, хто Оленя стрічав,

Спокій з розумом втрачав.

Тільки ж кришталю торкався – 

В білу брилу обертався.

 

Тільки ти у добрий час

Всіх урятувала нас.

Всі ми звільнені тепер!

Бачить дівчина й сестер,

Обняла їх у пориві!

Всі радіють, всі щасливі, 

Що позбулися біди.

Й розійшлися хто куди.

Королевич йде до Ліни,

На одне стає коліно,

І запрошує в сім’ю

Рятувальницю свою.

Де палацу пишні зали

Сім років його чекали.

Щастю краю не було!

Королівство все гуло,

Влаштували гарне свято,

І гостей було багато.

 

Я на святі теж була,

Пляцки їла, мед пила.

Чула я не все, на жаль,

Про сестер, і про кришталь.

Що ж дізнатися змогла – 

Те вам і розповіла.

Категория

Поэзия, Третья премия
Поделиться в сетях: