•   +38 (048) 777-60-68
  • ‎+38 (050) 256-99-58
  • +38 (095) 638-61-79

Победители 2018

Анна Ходко, г. Киев, проза для детей младшего возраста, украинские авторы

Анна Ходко, г. Киев, проза для детей младшего возраста, украинские авторы

Смарагдовий ґудзик
або
Пригоди зненацька
 
 
 
Смарагдовий ґудзик
Цей сонячний день був остаточно зіпсований для Артема… Хоча починався  пречудово.
Сьогодні у їхньому парку відбулося відкриття щорічних літніх атракціонів. Артем з татом, звичайно, пішли туди. Було так весело! Вони спробували майже всі гойдалки, атракціони та ігри, їли морозиво і цукрову вату. І тато купив Артемчикові три пречудові повітряні кульки та ще й червоного повітряно-кулькового коника. Хлопчик відчував справжнє піднесення! Він сам був наче повітряна кулька, щільно наповнена радістю і готова в будь-яку мить здійнятися і полетіти чи вибухнути від щастя. 
Додому вони поверталися пішки. Артему було так приємно відчувати татову теплу долоню своєю рукою, щебетати про всяку всячину і слухати про улюблені атракціони загадкового «нашого дитинства». Так весело було підлаштовуватися під татову ходу, крокувати з ним в ногу! Але часто крок збивався, бо іноді на татів один крок Артему доводилося робити два. І тоді кілька кроків треба було підбігати і знову ловити момент, щоб виставити вперед праву ногу саме тоді, коли тато ступає правою. І це чомусь теж було дуже радісно!
Підходячи до свого будинку, Артем помітив, що на ігровому майданчику є хтось із друзів, і відчув непоборне бажання похвалитися своїми кульками і самим фактом прогулянки у парк атракціонів. Вони ж точно ще там не побували! 
Хлопець попросився у тата погуляти трошки і отримав дозвіл.
– Ооо! Які гарні! Ти у парку був! – здогадалися одразу хлопці, побачивши кульки в руках друга.
– А ми завтра збираємося, – похвалився Дмитрик.
– А ми у наступні вихідні підемо, – не відставав від нього Михасик.
Але, ясна річ, це буде вже зовсім не те, бо саме Артем побачив все першим і з великим задоволенням почав розповідати друзям, що саме він побачив і спробував.
І тут боковим зором Артем помітив, як щось стрімголов несеться на нього, і подумав: “Тільки б не Сашко”.
Але це був Сашко. Він здалеку вгледів кульки і зараз біг, волаючи: “Гей, малииий! Дааай пограаатися!”.
Артем завжди недолюблював Сашка. Той дуже грубо обходився з усіма, особливо з меншими, частенько штовхався, дражнився та глузував з усіх. А слова “дякую”, “будь ласка” та “вибач”, здається, були геть йому не відомі.
Цей грубіян був вже зовсім близько. І Артем метнувся в бік та побіг з майданчика, хоч і розумів, що такий відчайдушний крок був абсолютно безглуздим, адже переслідувач старший, міцніший та швидше бігає. 
І от Артем перечіпляється, старається схопитися руками за повітря і ефектно падає у траву обличчям. Перевернувшись на спину, він бачить як його чудові кульки, знак їхньої з татом прекрасної прогулянки, невпинно віддаляються, здіймаючись угору. Ще й привабливо світяться  на тлі сонячного неба різними кольорами, наче коштовні камінчики у лазуровій оправі. 
Відчай наповнив груди хлопця і от-от збирався вирватися криком. Ледь вдалося його втримати. А тут ще Сашко стоїть, сміється:
– Ну ти і кульбіт вичудив!! Ха-ха! Зараз малий заплаче!
Артем встав, суворо глянув на Сашка та на переляканих співчуваючих друзів за його спиною і, не сказавши ні слова, побіг до спортивного майданчика і сховався за рогом його паркану. 
І от сидить тепер Артем під парканом, сердиться на себе за лякливість і невпевненість, нервово рве траву і думає про те, що сьогоднішній день остаточно зіпсований. Додому йти поки не хочеться, бо знову доведеться проходити повз ігровий майданчик. А там Сашко застряг. Нема бажання його насмішки вислуховувати. Взагалі-то, і співчуття друзів також.
Від нудьги засунув він руку у кишеню з надією знайти там хоч щось більш-менш цікаве. У правій кишені нічого. У лівій… ой, що це? “Це ж смарагдовий ґудзик!” – зрадів хлопчик.
Це був старий скляний ґудзик прямокутної форми. Просто колір його був такий, який в уявлені Артема мають смарагди. От він і назвав його смарагдовим. Знайшовся він у старій шкатулці під час «археологічних розкопок» у бабусиному комоді. 
Бабусин комод стоїть у спальні батьків. Це була річ ще маминої бабусі. Він зовсім не вписується в інтер’єр кімнати, але мама його дуже цінує, як старовинну річ і пам’ять. І тому наполягала лишити його навіть після ремонту у квартирі. 
Давно Артемчик хотів забратися у його нижню шухляду, де лежав “мотлох” (як називав його тато) або “раритети” (як називала його мама).
Найменш цікавою річчю була там гарна картонна коробка, в якій лежали листи та підписані листівки. Була ще одна коробка, з фотографіями. Тут було цікавіше покопатися. В основному це чорно-білі світлини. Люди на них наче й звичайні, але в той самий час якісь інші, з незвичними зачісками, із зосередженими поглядами і стриманими посмішками, а іноді і зовсім неусміхнені. Довго розглядав Артем насуплену дівчинку у віночку, в обличчі якої він ледь впізнав риси своєї бабусі. А навіщо мама одягла цю дивну сукню із білим мереживним комірцем, застібнуту під саме горло, та ще й зачіску таку зробила? І хто підписав цю світлину «Марфі 18 років», коли маму звати Анна? І чому на цій шкільній фотографії учні такі серйозні та дорослі, як вчителі?.. 
Були у шухлядці ще порцелянові статуетки, декілька старезних книжок, лупа у футлярі, стара срібна цукорниця і шкатулка з ґудзиками. 
Саме ця шкатулка привернула найбільше уваги юного “археолога”. Він розглядав кожен ґудзик, складав їх у купки за розмірами і дивувався їхньому різноманіттю. Там був навіть ґудзик у вигляді маленької ажурної кульки, сплетеної із металевих ниточок, які утворювали гарний візерунок. А в середині цієї кульки був дзеркальний шматочок, який змушував її виблискувати. Не ґудзик, а справжня коштовність! Як багато уваги люди раніше приділяли таким дрібничкам!
 
(Опубликован отрывок произведения)

Категория

Первая премия
Поделится в сетях: